Green Day – Revolution Radio (2016) (digipak) (CD Audio)

Опис

1. Somewhere Now (04:08)
2. Bang Bang (03:25)
3. Revolution Radio (03:00)
4. Say Goodbye (03:39)
5. Outlaws (05:02)
6. Bouncing Off the Wall (02:40)
7. Still Breathing (03:44)
8. Youngblood (02:32)
9. Too Dumb to Die (03:23)
10. Troubled Times (03:04)
11. Forever Now (06:52)
12. Ordinary World (03:00)

Жанр: Punk Rock

Свого часу Міккі Рурк говорив після однієї зі своїх трагічних витівок: "Треба заткнутися і працювати". Схожим принципом керується Біллі Джо Армстронг із найкращого в історії Південної Каліфорнії панк-тріо Green Day. Армстронг свято вірить у те, що його музика, як і раніше, приваблює енергійних молодих людей і тому не варто знижувати активності. Зрештою, підліткові проблеми з емоціями, які так чи інакше обігруються навіть у політично заряджених треках Green Day, актуальні в будь-якій епосі. «Revolution Radio», перший альбом американців за чотири роки, теж до певної міри розповідає про спрагу щось підпалити і зрешетити.

Звучить все цілком відповідним чином — у високому темпі, з імпульсивними барабанами Тре Кула, який іноді переходить на цирковий галоп, і знайомим приємним гнусовим вокалом Біллі Джо. Зарядившись енергією на протестних маршах у Нью-Йорку і розмірковуючи про те, як остаточно сплавити з дому синів, Армстронг пропонує, можливо, свій перший диск за кар'єру, написаний ним у тверезому розумі.
І в Біллі Джо, який зав'язав із таблетками та випивкою, прокинувся бізнесмен. Озирнувшись на U2, які перезавантажили кар'єру на початку «нульових», він теж вирішив замінити химерність та зайві амбіції простими конструкціями та екстра-дозою пафосу. Жодних продюсерів з боку — лише перевірений звукоінженер, старі друзі та крихітна домашня студія в Окленді, де цілком вдало імітувався наполегливий поп-панк, спеціально створений для виконання на спортивних майданчиках.

Зроблені відповідно до нового плану треки на кшталт Forever Now, орієнтовані на те, щоб стати стадіонними гімнами, — це ще не все. На платівці є емоційна ода дружині Youngblood, а закінчується вона і зовсім фольковою баладою з фільму Звичайне життя, в якому у 44-річного Біллі Джо відбувся акторський дебют. На додаток є наваристий пост-панк Troubled Times з мінорною басовою лінією (Майк Дірнт говорив, що брав спеціальні уроки і вийшов на новий рівень майстерності). І названі треки, які дають трохи відпочити від стандартних кулеметних номерів Green Day (ті, хто люблять «Dookie» та «Kerlpunk» навряд чи будуть розчаровані натиском музикантів), здаються справжніми квітами у морі зла.
Все інше здебільшого — це акторські перемоги Green Day, які ніби знімаються в біографічному фільмі-концерті про свою історію і намагаються максимально розправляти плечі та висувати вперед підборіддя. Щоправда, незрозуміло, кому вони щось доводять — переважна більшість людей, які зараз скачуть на аренах під потужні рифи тріо, — це люди, що народилися вже після першого тріумфу Green Day 1994 року. І саме їм, напевно, адресований перевірений набір із дюжини треків, під які теоретично можна непогано покататися на скейті. Старі фанати і так усе це вже чули, а новому поколінню, мабуть, буде корисно. Втрачати нічого — із Зали слави рок-н-ролу назад уже не випустять.

Green Day дійсно стали злішими, мудрішими і трохи швидше, ніж останніми роками. Не виключено, що це найкращий їхній реліз за останні років п'ятнадцять — правда від цього він зі своєю прямолінійністю та придуркуватістю (чого варта тільки пісня «Bang Bang» з її ліричним героєм-стрільцем — «напівавтоматичним самотнім хлопцем») доречніше в сучасному світі не стає . Як, власне, і сам Біллі Джо Армстронг, який із плідністю на межі параної та прагненням називати речі своїми іменами, є людиною з інших, далеких і щасливих каліфорнійських епох.