The Smashing Pumpkins – Oceania (2012) (CD Audio)

Опис

01. Quasar (4:55)
02. Panopticon (3:52)
03. The Celestials (3:58)
04. Violet Rays (4:19)
05. My Love Is Winter (3:31)
06. One Diamond, One Heart (3:50)
07. Pinwheels (5:44)
08. Oceania (9:07)
09. Pale Horse (4:38)
10. The Chimera (4:17)
11. Glissandra (4:08)
12. Inkless (3:07)
13. Wildflower (4:44)

Жанр: Alternative Rock

 

Oceania - восьмий студійний альбом американського рок-гурту The Smashing Pumpkins, був виданий 19 червня 2012 на лейблі EMI. Диск був спродюсований Біллі Корганом та Бьорном Торсрудом і є частиною проекту Teargarden by Kaleidyscope. Станом на вересень 2012 року продаж альбому в США становив понад 102.000 примірників.

Концертну версію цього альбому було випущено 24 вересня 2013 року, під назвою Oceania: Live in NYC.

«Найважливішим зі словника Коргана є поняття „любов“, яке він промовляє на „Oceania“ десятки разів, немов гіпнотизер, який намагається увігнати слухача в транс. У принципі, цю місію забезпечують два перші важкі треки, після яких починається демонстрація всього, на що Біллі здатний. Тут і божественної краси готик-американа „Pale Horse“, і перевантажені гітарами романси, що викликають у пам'яті технологічні симфонії „Machina“ та пізнього Боуї („Glissandra“), і чарівний синті-поп „Pinwheels“ у традиції „Adore“, і зірва з котушок оптимістична гітарна психоделія а-ля Zwan (The Chimera) - писав у своїй рецензії Олександр Кондуков з російської версії журналу Rolling Stone. Автор поставив альбому 4 бали з п'яти і підсумував: «Корган знайшов сили піднятися, обтрусити з плечей усі ці карти Таро та розмови про творче безсилля, а потім записати „Oceania“, свій найкращий диск починаючи з „Mellon Collie and the Infinite Sadness“, а за загальною конструкцією і зовсім нагадує роботи The Smashing Pumpkins початку 90-х — „Gish“ та „Siamese Dream“, якими Біллі пройшовся у недавніх делюксових перевиданнях. „Oceania“ нагадує збірку найкращих хітів Коргана за вирахуванням маніакально-шалених речей, яким ще мабуть прийде своя черга».

"Oceania" - диск, який спочатку сам Корган а потім і приблизно всі інші проголосили поверненням його групи у форму. [.. ] Ураганний „Quasar“, нагадує його ж „Cherub Rock“ та групу Deep Purple, вступ „Pinwheels“ — перекладених у стилістиці дитячих колискових The Who, а мелодії „One Diamond, One Heart“ не посоромився б сам Кріс Мартін» — писав у своїй статті Сергій Степанов із журналу Афіша. Рецензент поставив альбому чотири зірки з п'яти і підсумував: «Градус захоплення від дивацтв коханого автора дещо спадає десь на середині великого дев'ятихвилинного прог-епосу — тобто, як не дивно, саме в той момент, коли Корган приймається безсоромно надихатися собою зразка „ Mellon Collie (Pale Horse) або того ж Siamese Dream (The Chimera). Масштаб, розмах, драматичні соло та багатоходові аранжування — це, звичайно, теж чудово, але від сьогоднішнього Біллі хочеться іншого. Балакучий, зарозумілий і мстивий, у сучасному рок-н-ролі Корган — велика лиса капсула нерозумного, недоброго, але, як не крути, вічного. Його нішу — іноді самодура, трохи правдоруба, місцями Шевчука, десь AC/DC — не зайняти нікому, і задерикувато пливти проти течії йому йде набагато більше, ніж тріумфально повертатися до витоків. Зрештою, він такий один.